Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Допіру Гриць ся послухав і пішов до тего ставу а пан його записав «ставничий». А було то літнього дня, голодного переднівку коли мати не мала чим його поживити. Вона жебрала по селі і носила свому синові. Так було раз і другий, а вона все понад коршму ходила. Раз виходить з тої коршми жид і до неї каже:
– Чому ви до мене ніколи, Іванихо, не вступите?
– Як я маю до коршми вступати, така бідная, як я нічого не маю, йно душа в мені?
– Що ти питаєш, Іванихо, ти вступи – я маю горілку і ще й закуску для тебе знайду: є у мене хліб, булки. Хіба б я був такий нерозумний, щоб бідного зле потрактував? Хтось має гроші, а ти – ні, то я тобі подарую.
Подумала стара Іваниха:
– Піду я до того жида.
І той жид-орендар дав їй горілки келішок чи там кватирку і дав їй хліба закусити.
– Дякую вам, пане-орендарю, за те, щосьте мені дали, бо я плати не маю.
– Прийдіть-но ви завтра, Іванихо. Я й завтра тобі ще дам. Було так їден день, другий – на третій день Іваниха вже встидається і боїться, і поза коршму вже ховається, як іде. Спогадала собі, що: «Довг вже маю великий у жида, вже найдеться близько злотий грошей, а як ще нинька третій день він мене закличе, а я маю реманент на панщину, то як жид возьме подасть мене до пана, то ще хату мою зліцитують».
Але жид пильнує ліпше Іванихи:
– І ви, Іванихо, вже мене встидаєтеся до коршми ходити?
Закликав до коршми її і каже:
– Не журися, ні. Я ще тобі грошей дам.
Налив їй горілки кватирку, а ще другу дає для Гриця і буханець хліба і каже до неї:
– Міг би Гриць прийти сам, йому недалеко від мене.
– А пан як би довідався, то б його не тільки киями досить збив, а нагайкою ще ліпше побив.
Занесла той хліб і ту горілку до Гриця і розказує:
– Знаєш, Грицю, казав жид, що ти міг би і сам прийти, ніж голод терпіти.
А Гриць, як ту горілку випив, то охоти набрався, думає: «Добрий то жид такий, що дурно дав мені горілки і хліба». Каже до матері:
– Вже то я сам не піду, а ви йдете, маєте час, то вступіть ще до нього, що то він вам скаже.
Вертає Іваниха назад, а жид стоїть на порозі, каже:
– Ну, Іванихо, прийде коли Гриць, чи ні?
– Ет, що тамка питаєте, де вам дурний прийде, як він не знає нікого ані нічого.
– Кажіть-но йому, нехай-но прийде сам до мене – ви можете жити легко тепер на переднівок і ще гроші будете мати.
– Е, – каже тая Іваниха, – ну, а хто ж мені гроші дасть? Біди мені більше дасть, ніж грошей.
– Чому? Я вам сам дам, але аби-сьте нікому не споминали ніц, я маю таку вудку на довгій тичці, а їднаково Гриць стоїть коло ставу по цілих днях, а якби він такий добрий був, щоби прийшов до мене, то я б йому дав тую вудку, і він би кидав на воду, і мав би сам що їсти і мені б якуюсь дав рибку. І з того би прийшло, що він би мав чим живитися, і я б йому ще заплатив.
І дав Іванисі ту вудку і тичку:
– Занеси Грицеві до ставу.
І показав йому, що має чіпляти на той гачок, щоб на рибу кидати, і дав Грицеві ще горілки і хліба, щоби Гриць мав охоту рибу лапати. Іваниха занесла Грицеві ту вудку, горілку і хліб, а він злякався і каже:
– Мене пан заб'є.
Але як він горілку випив і хліб з'їв, то подумав собі: «Та вже мені однаково: буде бити, чи ні, альбо вже заб'є, їднаково я бідний». І дивиться Гриць, що підходить жид очеретом, і дуже злякався.
– Грицю, не лякайся, – каже жид, – я тільки прийшов показати тобі, як ти маєш рибу лапати.
І показав, і навчив Гриця.
І так їден день, другий день лапає Гриць рибу на ту вудку, в очерет складає, приходить мати до него, якби приносить їсти, і забирає рибу, і несе жидові до коршми.
Коли жид каже:
– Я маю, Іванихо, такий волочок, що стілько ся не буде мучити, а кине раз, то вже буде з него.
І занесла Іваниха, і дала Грицеві той сак на рибу. І як Гриць закинув його в ставок, то витягнути не може, таке щось тяжке там є. І дуже злякався, і став плакати, що у воді той сак, бо як прийде економ, то побачить і вже його заб'є. Приходить мати.
– Чого ти плачеш?
– Ви мені такої біди принесли, що ми пропадем обоє: щось там тяжкого є, що його не можна рушити, так, як камінь у тім саку.
– Стій-но ти, Грицю, не лякайся. Я тобі поможу витягнути. Мня Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Господи, допомагай!
І зачала мати тягнути – витягає…А в тім саку є дівка, але ще й панна до того. Але стара ще не чула, щоби коли у воді дівка з рибою плавала. Гриць зачав втікати, а та дівка – за ним. І вчіпилася його за шию і каже до него:
– Ти від мене вже тепер нігде не втічеш, бо я на тебе двадцять і чотири роки у воді чекала. Тепер ти будеш мій чоловік, а я твоя жінка, коли ти витягнув мене на світ і сонце із води.
Той плаче і дереться від неї, тікає, як дурний Гриць, а вона каже до него:
– Ти, Грицю, тепер йди додому. А я піду за тобою.
Гриць дурний мліє зі страху, звичайно, що він дурний розум має, і каже:
– Мене пан заб'є! А вона до нього:
– Ти теперка будеш паном, а той пан то не буде навіть варт у тебе за економа бути.
Прийшов же Гриць додому і зі страху і того клопоту заснув собі. Встає рано: він такий убраний, і льокай коло него є, який його опуцовує, чоботи і одежу його. А та хата, що була хатина старенька, стала хата мурована. Він дуже злякався від того і питається матері:
– Де є мій латун?
А мати каже:
– Ти дивися, які я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.», після закриття браузера.